Феєрверки. Саме так спершу подумала Христина, коли серед ночі почула далекі вибухи. Звуки були дивні — глухі, протяжні, вони ніби відлунювали в грудях. Вона розплющила очі, підвелася на ліжку й, напівсонна, спитала чоловіка:

— Хто це може запускати салют о четвертій ранку?

Він не відповів одразу. Довго дивився у вікно, де мерехтіло червонувате світло, і лише потім тихо сказав:

— Це не феєрверки…

Так Христина з Києва згадує той ранок. Ранок, який розділив її життя на «до» і «після». День, який пам’ятає кожен українець, бо забути його неможливо.

Ще за два дні до цього все було зовсім інакше. У родині святкували народження племінниці: сміх, дзвін келихів, дитячі голоси, пісні, жарти. У домі було тепло, затишно і спокійно. Здавалося, життя йде своїм звичним шляхом. А потім усе раптово змінилося: сирени, темрява, зібрані нашвидкуруч речі, спуск у підвал. Замість вечері — ніч у холодному укритті, замість свята — молитви, щоб усі прокинулися завтра живими.

Її сину тоді було лише сім. Він спостерігав за іншими дітьми, що йшли за руки зі своїми татами, і не розумів, чому його тата немає поруч. Інколи запитував:

— Мамо, чому всі з татом, а я без?

Христина не знала, що відповісти. Вона тільки притискала його до себе й чекала, поки він засне. А коли в домі ставало тихо — плакала.

Поки чоловік був на фронті, Христина не спала ночами. Кожен день без зв’язку здавався нескінченним. Вона сиділа біля телефона, вдивлялася в екран, слухала тишу і шепотіла подумки: «Будь живий… просто будь живий…» І коли нарешті пролунало коротке повідомлення — «Привіт, я живий» — їй здалося, що вона знову навчилася дихати.

Її син за цей час подорослішав, як не кожен дорослий зміг би. Страх і самотність щодня залишалися поруч із ним. І одного разу він просто сів і почав малювати. На аркуші з’явився будинок, мама, тато, сонце. Там не було війни, не вибухали ракети, не плакали люди. Він намалював усе так, як хотів, щоб було насправді: спокій, усмішки, мир.

— Творчість лікує, — каже Христина.

Фарби, олівці й альбоми з творчих наборів від ADRA Ukraine стали для її хлопчика справжнім порятунком. Коли йому страшно — він малює. Коли хоче плакати — бере пензлик. І кожна лінія, кожен колір стають для нього кроком до спокою, до віри, що все ще обов’язково буде добре.

Історія Христини
Київська область
Вересень 2025