Вони колись жили в Севастополі.
Там було море, запах солі й дитячий сміх. Але у 2014 році Марія з чоловіком зібрали речі й поїхали.
Вони хотіли лише одного — жити у вільній Україні.
Без страху, без брехні.

Почали все з нуля в Києві.
Було важко, але вони вірили, що попереду — мир і дитячі усмішки.

А потім прийшла війна, уже нова, ще страшніша.
Чоловік Марії пішов на фронт. Він був там, де найгарячіше.
У травні 2024 року він загинув.

Тоді їхній світ розсипався на тисячі уламків.
Марія залишилась із двома дітьми — сином і маленькою донечкою Маргаритою.

Маргариті тоді було шість.
Як сказати дитині, що тато не повернеться? Як пояснити, чому тепер мама часто мовчить?

Марія каже, що не мала права здатися.
Коли обстрілювали місто, коли діти тремтіли від кожного звуку, вона просто обіймала їх і шепотіла:

«Ми повинні вижити. Ми повинні жити».

Тепер Маргариті — дев’ять. Вона знову сміється.
Нещодавно була на дитячому заході від ADRA Ukraine — малювала, співала, бігала разом з іншими.
І вперше за довгий час просто… була дитиною.

Після свята вона отримала подарунковий набір від ADRA Kids.
І тримала його так, наче це щось неймовірно цінне.

«Такі моменти дуже потрібні, — каже Марія. — Діти відволікаються, знову посміхаються».

І, мабуть, це головне.
Бо одна дитяча посмішка може стати промінчиком, який пробиває навіть найгустішу темряву.

Історія Марії
м. Київ
Вересень 2025