Протягом зимових місяців ADRA Ukraine реалізовувала проєкт FROST (Fodder Relief for Overcoming Severe Temperatures — кормова допомога для подолання суворих температур), спрямований на підтримку засобів до існування вразливих домогосподарств. Ініціатива тривала три місяці — із грудня минулого року — та передбачала надання фінансової допомоги для закупівлі кормів для худоби й птиці.

Проєкт охопив 77 домогосподарств у Харківській області (Барвінківська громада, Новомиколаївський старостат), кожне з яких отримало по 14 700 гривень. Така підтримка допомогла родинам зберегти господарства, зміцнити продовольчу безпеку та легше пережити зимовий період в умовах війни.

Про особливості реалізації проєкту та його значення розповідає проєктна менеджерка Марина Потєха.

— Марино, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея проєкту FROST та чому саме така підтримка була актуальною зараз? Хто був донором, партнерами?

— Ідея проєкту FROST виникла на основі реальних потреб населення, які ми бачили під час роботи у прифронтових громадах та регулярно обговорювали з гуманітарними партнерами на координаційних зустрічах. У багатьох сільських родин худоба є не просто частиною побуту, а основним джерелом харчування та доходу. Люди отримують молоко, м’ясо, яйця, можуть продавати надлишки продукції та таким чином підтримувати свої родини.

Проте через війну, втрату роботи, зростання цін та загальне економічне виснаження домогосподарств утримання тварин стало критично складним. Люди часто говорили, що ледве забезпечують себе, а додатково ще потрібно купувати корми, сіно, ветеринарні препарати та підтримувати приміщення для тварин у належному стані. У багатьох залишався лише вибір — продати худобу або скоротити господарство.

Саме тому виникла ідея підтримати людей таким чином, щоб вони могли зберегти свої засоби до існування та не втратити можливість самостійно забезпечувати себе в майбутньому.

Донором проєкту виступила ADRA International, а реалізацію забезпечувала команда ADRA Ukraine у координації з місцевою владою.

— Чому для реалізації було обрано саме Харківську область, Барвінківську громаду та Новомиколаївський старостат?

— Під час відбору локації ми враховували одразу кілька важливих факторів. По-перше, стартовий бюджет проєкту був обмеженим, тому необхідно було обрати територію, де допомога матиме найбільший практичний вплив. По-друге, ми орієнтувалися на громади, де є висока залежність населення від сільського господарства та утримання худоби.

Харківська область є одним із регіонів, що суттєво постраждали від війни. Барвінківська громада та Новомиколаївський старостат мають сільськогосподарський характер, а багато мешканців там традиційно ведуть домашнє господарство. Для значної частини родин це не додаткове заняття, а питання виживання.

Також ми враховували наявність потреби саме в такому типі допомоги та недостатнє покриття аналогічними програмами. У визначенні цільової території нам допомогла координація з кластером та місцевою владою.

— Які ключові потреби населення ви визначили перед запуском проєкту?

— Перед запуском проєкту ми провели консультації з місцевою владою, громадою та потенційними учасниками програми. Стало зрозуміло, що основною проблемою є саме фінансова неспроможність утримувати худобу в зимовий період.

Людям бракувало коштів на корми, сіно, комбікорм, ветеринарні препарати, ремонт господарських приміщень та утеплення місць утримання тварин. Також ми побачили, що багато родин перебувають у ризику втрати єдиного джерела продовольчої стабільності.

Для багатьох сімей продаж корови, кози чи іншої худоби означав би ще більшу залежність від гуманітарної допомоги в майбутньому. Саме тому підтримка livelihoods (засобів до існування, джерел доходу) була надзвичайно актуальною.

— Чому формат cash for fodder (кошти на купівлю кормів для худоби) став найбільш ефективним рішенням у цьому контексті?

— Ми обрали формат грошової допомоги, оскільки він дає людям можливість самостійно визначати свої найбільш нагальні потреби. У кожному домогосподарстві ситуація різна: хтось утримує корову, хтось кіз, хтось птицю, а хтось декілька видів тварин одночасно.

Відповідно, потреби також різні. Одним першочергово потрібен корм, іншим — сіно, третім — ветеринарні препарати або ремонт приміщення. Стандартний набір допомоги не зміг би ефективно покрити таку різноманітність потреб.

Cash-підхід дозволив людям використати ресурси саме там, де це було найбільш необхідно, а також підтримав місцеві ринки та продавців.

— Яким був механізм відбору 77 домогосподарств для участі в програмі?

— Відбір учасників програми проходив у кілька етапів, щоб забезпечити прозорість та справедливість процесу. Спочатку ми працювали з місцевою владою та аналізували інформацію щодо вразливих категорій населення, а також наявності худоби в домогосподарствах.

Пріоритет надавався тим сім’ям, які утримували велику рогату худобу або інше господарство та одночасно належали до вразливих категорій населення. Серед них були особи з інвалідністю, багатодітні родини, одинокі матері чи батьки, безробітні, вагітні жінки, жінки, що годують грудьми, та літні люди.

Після цього ми оголосили відкритий набір заявок і провели інформаційний день, де мешканці могли дізнатися про програму та подати заявку. Далі команда перевіряла відповідність критеріям програми та узгоджувала окремі питання з місцевою владою.

У результаті такого процесу було відібрано 77 домогосподарств.

— Які виклики виникали під час впровадження проєкту в зимовий період та як ви їх долали?

— Основним викликом стали складні погодні умови та аномальна зима. Через сніг, ожеледицю та погану прохідність доріг виникали труднощі з доїздом до населених пунктів для проведення інформаційних кампаній, реєстрації учасників та подальшого супроводу програми.

Для подолання цих викликів ми адаптовували графіки виїздів, координували дії з місцевою владою, використовували погодні вікна для роботи та максимально гнучко планували польову діяльність.

Команда працювала з урахуванням реальної ситуації на місцях, щоб жодна запланована активність не була втрачена.

— Наскільки важливою була взаємодія з місцевою владою та громадою для успішної реалізації?

— Взаємодія з місцевою владою та громадою була ключовим фактором успіху проєкту. Саме завдяки цій співпраці ми змогли швидко донести інформацію до населення, організувати процес подачі заявок та отримати важливі локальні дані для якісного відбору учасників.

Місцева влада також надавала приміщення для реєстрації, допомагала в комунікації з мешканцями та підтримувала загальну координацію.

Довіра громади до місцевих структур також допомогла людям активніше долучатися до програми.

— Яких результатів вдалося досягти за три місяці реалізації проєкту?

— Головним результатом стало те, що люди не продали свою худобу та змогли продовжити її утримання в критичний зимовий період. Багато учасників програми говорили, що завдяки допомозі змогли закупити корми, сіно, утеплити приміщення для тварин та провести необхідне лікування.

Для багатьох родин це означало збереження стабільного джерела харчування — молока, м’яса, яєць та іншої продукції.

Ми також отримали позитивний зворотний зв’язок від місцевої влади: частина людей почала продавати надлишки продукції на місцевих ринках, виготовляти сир, реалізовувати молоко чи м’ясо. Таким чином програма не лише підтримала домогосподарства, а й позитивно вплинула на локальну економіку громади.

— Чи були історії учасників, які особливо запам’яталися команді?

— Особливо запам’яталася історія жінки приблизно 75 років, яка проживає в одному із сіл Барвінківської громади. Коли вона розповідала свою історію, було видно, що навіть через час їй досі важко згадувати ті події.

Під час окупації, коли бойові дії стрімко наближалися до села, вона зрозуміла, що мусить терміново виїжджати. Найболючішим для неї було не те, що доведеться залишити будинок чи речі, а те, що вона не зможе забрати своїх тварин — кіз, корову та курей, яких вирощувала роками. Вона плакала, згадуючи момент, коли відчинила ворота та випустила худобу на волю, сподіваючись, що так у них буде хоча б шанс вижити.

Для сторонньої людини це можуть бути просто тварини, але для неї це було значно більше. Це була частина її життя, її щоденної праці, її звичного укладу. Завдяки їм вона мала молоко, робила бринзу, продавала продукцію та могла самостійно себе утримувати. В один момент вона втратила і господарство, і відчуття стабільності, яке будувала роками.

Після деокупації вона повернулася додому й побачила зруйноване життя, яке потрібно було починати заново. Попри свій вік і пережите, вона не опустила рук. Насамперед почала відновлювати місце, де колись жили тварини, бо казала, що для неї найважливіше — знову мати господарство. У борг вона купила козу. Перший час навіть тримала її у прибудинковій кімнаті, бо хлів ще не був придатний для утримання.

Згодом поступово облаштувала приміщення, перевела тварину туди, придбала курей. Вона зізнавалася, що досі мріє знову купити корову, хоча розуміє, наскільки це складно фінансово. Каже, що зараз не має великих надлишків продукції, але навіть те, що є молоко та яйця для себе, вже допомагає виживати.

Допомога в межах проєкту дала їй можливість придбати сіно, корми, ветеринарні препарати та частково зміцнити господарство. Але найголовніше — вона сама сказала, що ця підтримка повернула їй віру, що ще не пізно щось будувати заново.

Ця історія дуже вразила мене, тому що показала неймовірну силу людини. У 75 років, після втрати всього, господарства та пережитої окупації, вона не здалася, а почала життя заново. І саме заради таких людей варто реалізовувати подібні проєкти.

— Які рішення в процесі реалізації виявилися найбільш ефективними?

— Одним із найбільш ефективних рішень стала гнучкість програми. Спочатку передбачалося використання коштів переважно на корми, однак після спілкування з учасниками стало зрозуміло, що людям також потрібні матеріали для ремонту приміщень, утеплення, ветеринарні засоби та інші супутні витрати.

Ми звернулися до донора та погодили адаптивний підхід до використання коштів. Це значно підвищило ефективність програми.

— Чого команда навчилася під час впровадження FROST?

— Команда ще раз переконалася, наскільки важливо постійно слухати людей та бути готовими змінювати підходи відповідно до реальних потреб.

Ми вдосконалили механізми відбору, польової координації, взаємодії з громадою та адаптивного управління проєктом.

— Що особисто для вас означає бачити результати таких проєктів на місцях?

— Для мене це означає бачити, що навіть відносно невелика підтримка може реально змінити життя людей. Це можливість дати людям не лише допомогу, а й надію.

Люди, які залишаються в прифронтових громадах, є надзвичайно сильними. Вони тримають село, підтримують місцеве виробництво, ринки та економіку країни.

Також я вважаю, що такі проєкти мають сильний психологічний ефект. Коли людина має господарство, дбає про тварин, працює та бачить сенс у завтрашньому дні — це теж форма відновлення.

— Чи бачите ви потенціал масштабування подібної підтримки в інших громадах?

— Безумовно, так. Я бачу дуже високий потенціал масштабування подібних програм, особливо в сільських громадах, які постраждали від війни, перебували в окупації, знаходяться поблизу лінії фронту або зазнали значного економічного виснаження.

У багатьох таких громадах люди традиційно живуть за рахунок власного господарства: утримують корів, кіз, птицю, займаються невеликим фермерством чи виробництвом домашньої продукції. Для них худоба — це не лише спосіб забезпечити себе харчами, а й можливість мати хоча б мінімальний дохід. Саме тому підтримка livelihoods (засобів до життя) у таких населених пунктах є надзвичайно важливою.

На жаль, сьогодні обсяг такої допомоги значно менший, ніж реальна потреба. Я часто бачу, що багато людей мають мотивацію працювати, відновлювати господарство, залишатися в селах і підтримувати свої громади, однак не мають стартових ресурсів для цього. Іноді навіть відносно невелика допомога може змінити ситуацію: дозволити закупити корм, відремонтувати приміщення для тварин, придбати молодняк чи базове обладнання.

Я переконана, що такі програми є не просто гуманітарною допомогою, а ефективним інструментом раннього відновлення. Вони допомагають людям ставати більш самостійними, зменшують залежність від постійної зовнішньої підтримки, стимулюють місцеві ринки та зберігають економічну активність у громадах.

Якщо подібні ініціативи отримають ширше фінансування та системну підтримку, їх можна успішно масштабувати в багатьох регіонах України. Це дасть змогу підтримати не лише окремі родини, а й цілі громади, які сьогодні тримаються завдяки праці людей на місцях.

— Які потреби населення залишаються актуальними зараз у сфері livelihoods?

— Потреба в підтримці утримання худоби залишається дуже актуальною. Також люди потребують підтримки малого бізнесу, закупівлі обладнання, стартового капіталу та ресурсів для розвитку власної справи.

Під час спілкування з людьми ми часто чули, що багато хто хоче розширити господарство, придбати більше тварин або започаткувати невеликий бізнес, але їм бракує коштів.

Тому сьогодні важливо підтримувати саме тих людей, які мають мотивацію працювати та відновлювати економіку своїх громад.