Аліна Турлевська, SMM-менеджерка ADRA Ukraine, розповідає, який шлях пройшла, щоб доєднатися до команди благодійної організації.

— Моя історія почалася на початку повномасштабної війни, у березні 2022 року. Тоді ADRA Ukraine у партнерстві з ADRA Romania допомогли евакуювати мою сім’ю з окупації — із міста Суми.

Я першою виїхала з родини, адже жила в Києві. І, чесно кажучи, я зовсім не планувала їхати до Румунії чи залишатися там. Тоді я навіть не знала, що існують такі організації, як ADRA.

Коли я опинилася в Чернівцях, на кордоні з Румунією, я не розуміла, що робити далі. І саме там мене зустріла команда ADRA. Вони допомогли знайти прийомну сім’ю в Румунії. Так сталося, що я прожила в цій сім’ї досить довгий час. Це були неймовірні люди — дуже теплі, відкриті, турботливі.

А вже за два тижні ADRA Romania разом із ADRA Ukraine змогли евакуювати з Сум і мою сім’ю.

У мене навіть залишилися фотографії, де я волонтерю з ними на кордоні — у жилеті ADRA. Це дуже теплі й дорогі для мене спогади.

Згодом я майже рік волонтерила в Румунії разом із ADRA. Жила в тій самій родині, члени якої теж були волонтерами організації. Ми навіть започаткували спільний проєкт — перекладали та озвучували книжки. Це також відбувалося в межах ініціатив ADRA Romania.

Паралельно ми передавали гуманітарну допомогу з Румунії в Україну. Тож ADRA відіграла надзвичайно важливу роль у моєму житті. Для мене це — дуже особисте, дуже глибоке відчуття вдячності й любові.

На офіційну роботу в ADRA Ukraine я прийшла пізніше. Я шукала роботу, яку можна було б поєднувати з гуманітарним служінням. Після досвіду в бізнесі й стартапах я відчувала, що хочу іншого — більш змістовного, справжнього. Так минуло три роки.

Коли я повернулася в Україну, то побачила оголошення, що ADRA шукає контент-менеджера, SMM-менеджера. Я написала керівнику відділу, і, як він потім сказав, його вразив мій досвід.

Для мене це стало не просто роботою, а можливістю віддячити. Можливістю знову бути серед людей, які колись підтримали мене. Тому що для мене ADRA — це про дуже близьке, рідне.

І це дивовижне відчуття.

Якщо говорити про мотивацію, то найбільше надихає реакція людей. Їхні посмішки, їхні очі.

Ти дуже чітко відчуваєш вдячність. Це може бути дитина, яка щиро сміється. Або бабуся, яка пригощає тебе останнім яблуком із городу. Це проста людська теплота — і вона надзвичайно сильна.

Коли ти бачиш у людях віру й надію. Коли розумієш, що завдяки твоїм зусиллям хтось починає світитися зсередини — це мотивує працювати ще більше, ще відданіше.