Надаючи допомогу постраждалим, ми кожного дня стаємо свідками історій, які не залишають нас байдужими, та з дозволу людей розповідаємо їх читачам.
⠀
Марія Ривоненко з чоловіком та дітьми мешкала в східному мікрорайоні Маріуполя. Як і більшість українців, 24 лютого вони прокинулись від сильних вибухів.
⠀
«Ми з чоловіком одразу побігли до зали, ввімкнули ТБ. Там повідомили, що почалася війна!», — згадує Марія.
⠀
Через декілька днів Ривоненки зібрали трохи речей і вирушили в центр міста, думали, що там спокійніше. «Ніхто не знав, що наше місто зрівняють з землею, — розповідає Марія. — Думали, пару днів пересидимо. І, зрештою, ми там залишились. Почалися сильні обстріли міста і вибратись кудись вже було майже неможливо».
⠀
То був останній раз, коли вони були у власній квартирі. Уже після евакуації вони дізнались, що в їхній будинок влучив снаряд.
⠀
Ривоненки просиділи в друзів до 7 березня. Ночували в підвалі, на брудних дошках з купою сусідів: «Уже нічого не було з їжі, ми сиділи на запасах. Задовольнялись одним кухлем води», — розповідає Марія.
⠀
У родини двоє дітей, і Ривоненки розуміли, що потрібно рятувати їх в першу чергу. Але куди їхати, вони не знали, бо всюди вже були блокпости, міни, військова техніка. «Несподівано до підвалу прийшов сусід з нашого будинку і сказав, що можна пробратися. Ми швидко кинули дітей у машину й поїхали за ним».
⠀
Через поля та непрохідні шляхи їм вдалося виїхати на Бердянськ. Марія каже, що вони просто дивом залишились живі, бо їхали під обстрілами, декілька разів мало не натрапили на міни.
⠀
Лише через деякий час, об’їхавши всю Україну, Марія з дітьми змогла евакуюватися до Німеччини. За словами жінки, в Німеччині зараз дуже складно знайти тимчасовий прихисток або постійне житло, бо все вже переповнене. Зараз вони в безпеці, але, на жаль, вони вже не зможуть повернутися до рідної домівки. Все, що вони мали та любили, перетворилося на руїни.

Організація ADRA Ukraine надала родині первинну фінансову допомогу, яку вони витратили на одяг, продукти харчування й транспорт.